Ця педаль уже не перший рік на ринку, але увага до неї й попит на неї не слабшають. Це навіть дивно — у нашу епоху реклами й миттєво спалахуючого та так само швидко згасаючого інтересу. Але, вочевидь, Wampler Euphoria — це такий собі зразок вічного, прекрасного, справжнього. Того, що здатне протистояти дріб’язковому, миттєвому, скороминущому. Wampler Euphoria — це овердрайв на всі часи.
А ще Wampler Euphoria — це овердрайв, вочевидь, уже настільки улюблений усіма гітаристами планети, що оглядів на нього не так уже й багато. Особливо в нашій частині світу. Певно, це вже вважається аксіомою: Wampler Euphoria — це добре. Але як бути тим, хто лише занурюється в ці гітарно-педальні глибини? Особливо якщо поруч немає шоуруму, де можна взяти й помацати самому. А демо на YouTube чомусь завжди показують педаль не зовсім так, як хочеться саме тобі… Саме тому ми й вирішили написати цей огляд. А ще тому, що не раз ловили себе на думці: іноді хочеться почитати якесь ревʼю на давно відомий і улюблений апарат. Просто тому, що цей апарат дуже любиш. Щоб десь кивнути на знак згоди з автором. Або десь подумки йому заперечити. Або навіть влаштувати холівар у коментарях. Адже улюблене обладнання — це така річ, у якій компроміси неприпустимі!))
Тому ми спробуємо розповісти про цю добре відому й усіма улюблену педаль.
Отже, Wampler Euphoria. Овердрайв, який може звучати з чим завгодно, де завгодно і коли завгодно. Найамбітніша робота майстра, що поєднує в собі елементи звучання класичних зелених овердрайвів і відтінки найбажанішого для тисяч гітаристів планети — перевантаження підсилювачів Dumble.
Блискучий інженер і чудовий музикант із дивовижним слухом і бездоганним музичним смаком Brian Wampler узяв найдорожчі й найлегендарніші аналогові операційні підсилювачі… Ні, насправді все було не так! Brian узяв за основу зовсім не найпопулярніші аналогові мікросхеми, на які деякі снобі лише зневажливо скривили б губи. Так, він використав і JRC4580D, і MC1458P, і інші мікросхеми, суттєво змінюючи решту обвʼязки, щоб у результаті стабільно виходив той самий звук.
Ідея, очевидно, полягала в тому, що недоліки можуть виявитися перевагами, якщо їх правильно обіграти. І вона виправдала себе на всі 100%! Виявилося, що якщо не намагатися підігнати під стандарт характер цієї елементної бази, а прийняти його таким, як він є, можна досягти вражаючих результатів. Усі шорсткості звучання, які заважали у традиційних схемах, тут допомогли створити напрочуд живий і природний звук.
Так народилася легендарна педаль Wampler Ecstasy. Стоп, яка ще Ecstasy, якщо ми говоримо про Euphoria? Річ у тім, що спочатку педаль називалася Ecstasy. Але з часом, випускаючи чергову версію з незначними змінами та поліпшеннями, Brian Wampler вирішив перейменувати її на Euphoria. Чому саме — точно не знаємо, але вперто ходять чутки, що чималу роль у цьому рішенні відіграло те, ЩО видавали пошуковики, коли музиканти намагалися знайти цю педаль у мережі.))
Зрештою, пройшовши через низку офіційних і тихих оновлень (а про багато оновлень, ревізій і змін у схемотехніці музиканти можуть і зовсім не знати — часто це стосується лише якихось моментів стабілізації чи ще чогось, що ми не почуємо й не помітимо в нормальних умовах), Wampler Euphoria стала такою, якою ми знаємо її зараз. Гарний темно-зелений колір корпусу з характерним металевим відблиском і фірмовою, ненавʼязливою графікою Wampler, яку не під кожним кутом і помітиш. Насіння кульбаби. Дуже красиво і символічно. Легкість, повітряність, дихання.
При тому, що конструкцію самої педалі повітряною ніяк не назвеш! За доволі помірної ваги корпус педалі одразу формує враження надійності. Надійності, міцності, ґрунтовності. Впевненості. Гарні зручні ручки (регулятори у Wampler завжди комплектуються ручками дуже зручної форми) акуратно затягнуті на потенціометрах. Кнопка футсвіча й тумблер закручені міцно. Нічого не бовтається, жодних люфтів знайти не вдається. У старих версіях гнізда входу й виходу розташовувалися по боках педалі, на нових Euphoria вони, як і роз’єм живлення, розташовані на верхній грані. Відстань між гніздом живлення й аудіороз’ємами тепер значно менша — якщо використовуєте кабелі з великими джеками і блоки живлення з великими штекерами, це може бути не дуже зручним моментом. Однак щойно спробуєте розмістити педаль на густонаселеному педалборді, миттєво зрозумієте переваги такого розташування гнізд. А заради компактності в цьому питанні можна пробачити все. Самі гнізда, звісно, Switchcraft. Зламаються, можливо, років через 30. А максимум, що їм загрожує, — розкрутиться гайка. Але тут, вибачте, це вже зона відповідальності музиканта — раз на пару місяців перевіряти на всьому своєму обладнанні, чи не розхиталися десь гайки. Трапляється це вкрай рідко, але забувати про такі речі не варто. І виробники тут ні до чого, вони не винні в законах фізики. На випробуваному екземплярі Euphoria, до слова, усе затягнуто так, що найближчими роками навряд чи розхитається.
Чотири регулятори й тумблер. З регуляторами начебто все зрозуміло і зрозумілішим бути не може: Gain, Volume, Tone, Bass. За мірками Brian Wampler, еквалайзер тут максимально простий. Усього дві смуги, та ще й пасивний. Але не все так просто. Пасивний він для максимальної прозорості й органічності звучання — і ця мета досягнута на всі 100%. Тобто Tone зрізає верхи (природний максимум верхів буде у крайньому правому положенні, а все, що менше, — верхи певною мірою зрізаються), а Bass зрізає низи (те саме: від максимального зрізу у крайньому лівому положенні до незайманих низів у крайньому правому). Ззовні у звук нічого не привноситься, нічого не додається. До речі, окрім природності звучання, це добре позначається і на рівні шуму — він дуже низький.
То що ж тут тоді складного? Регулятори частот розміщені в різних місцях схеми. І тому працюють по-різному, з максимальною ефективністю для формування універсальної звукової картини. Так, регулятор Bass впливає на сигнал ДО того, як він перевантажується. Це дуже важливо. Просто вкрай важливо. Річ у тім, що перевантаження, обмеження, компресія сигналу відбуватимуться по-різному в різних положеннях цієї ручки. Повністю змінюється характер, структура гейну. Та й рівень його теж! Якщо ми приберемо Bass, то на вхід секції перевантаження надійде менший сигнал (менше низьких частот), а отже гейну за того самого положення ручки Gain, що відповідає за чутливість секції перевантаження, буде менше. Але звучатиме він чіткіше, яскравіше, ясніше (перевантажується сигнал, очищений від надлишку низів). А якщо басів буде більше, то й гейну буде більше, але стане він більш кошлатим, суворим, з’являться фузові нотки.
А от регулятор Tone розташований у схемі вже ПІСЛЯ секції перевантаження. Тому як би ми цю ручку не крутили, це не вплине на гейн. І це дуже добре: саме цим традиційним регулюванням ми зазвичай підлаштовуємо тембр педалі під різні зовнішні умови й обставини. І часто-густо в багатьох овердрайвів буває потрібно приборкати яскравість. Тож у цьому разі це не зменшуватиме нам гейн. Це добре. На що варто звернути увагу, то це на те, що Tone може впливати на вихідну гучність. Яскравіше — гучніше, м’якше — тихіше. Усе просто: прибрав верхи — додай трохи гучності! Це нормально, це не глюк, це фізика. Мабуть, Brian Wampler міг би вигадати якісь додаткові каскади підсилення з автокомпенсацією рівня, лімітуванням чи компресією, але тоді загубилися б ця природність, живість і органічність звучання. Та й впливає Tone на рівень гучності не так уже й сильно. Скаржитися нема на що, хіба що прискіпуватися. А ми не хочемо прискіпуватися, ми хочемо грати!
І ось коли реально вмикаєш педаль і як слід на ній граєш, прискіпуватися вже зовсім не хочеться. Ця педаль не підриває мозок одразу, вона розкривається поступово. Виходить така плавно наростаюча ейфорія. Спочатку вмикаєшся — і начебто просто добре. А потім пограєш, і поступово дедалі сильніше накочує відчуття глобального кайфу. Просто граєш і кайфуєш. І що далі, то більше.
І тут, мабуть, допомагає ось яка річ: Brian Wampler не намагався зробити педаль, яка перетворить звук будь-якого підсилювача на звук Dumble, що коштує зараз десятки тисяч доларів. Але він постарався зробити педаль, яка звучатиме прозоро й збереже цілком впізнаваним звук твого підсилювача, водночас додавши йому саме відчуття «дамбловості». Тобто привнесе деякі характерні особливості, за які Dumble так люблять гітаристи, звукорежисери й продюсери. І йдеться тут як про нюанси звучання, так і про відчуття під час гри. Бо останнє дуже важливо. Адже є обладнання, у яке приємно грати. А є те, з яким борешся на кожній ноті. Так от, з Wampler Euphoria боротися не треба.
Ось яку діаграму наводить сайт Wampler Pedals, щоб описати Euphoria. Середній гейн, звучання більш прозоре, чудово підходить для каскадування гейну (як розігрів для перевантаженого підсилювача або щоб розігнати саму педаль іншою), еквалайзер пасивний, але гнучкість формування тембру максимальна. З жодним із цих тверджень не посперечаєшся.
Euphoria може звучати абсолютно чисто. Прибрати Gain до нуля, зменшити низи й обрати режим Smooth або, особливо, Open — і ось він, чистий бустер. Мінімально забарвить тембрально, але навіть тут уже додасть своєї магії! У режимі Open — додасть трохи сонячного світла в найтемніший звук, нотки почнуть пружинити під пальцями. У режимі Smooth — з’явиться плавна м’яка компресія, усе зазвучить м’якше й текучіше.
Три режими роботи, що перемикаються тумблером на лицьовій панелі, звучать справді по-різному. Це не тупцювання на місці на кшталт «ну тут трохи менше середини, а тут більше», як часто буває на педалях. І, найімовірніше, у різних режимах можуть сподобатися абсолютно різні налаштування. Принаймні будьте готові до того, що коли перемкнули тумблер — доведеться й покрутити ручки. Щонайменше ручку Volume. У цих трьох режимів дуже різний рівень вихідної гучності. Найтихіший — Crunch, найгучніший — Open. А от Smooth, хоч і перебуває між ними за гучністю, за характером перевантаження зовсім не схожий на жоден з них. Такі от три сторони трикутника, рівновіддалені одна від одної.
Smooth — завжди теплий і мʼякий. Йому можна надати агресивності й рику, додаючи Bass, і можна зробити дуже яскравим, відкривши сильніше Tone, але звучить він завжди округло й приємно. Ідеально підійде, якщо треба приборкати надто колючий Strat чи Tele. Блискуче підкреслить округлий звук Les Paul із датчиками вінтажного характеру чи джазового Archtop.
Open — ідеальне рішення для тих, хто хоче, щоб педаль звучала так, ніби ніякої педалі й немає. Здається, ніби підсилювача стало більше, він навчився нових трюків, але вся динаміка залишилася під пальцями і навіть ще посилилася! Вільне й живе дихання в кожній ноті. Кожен із режимів Euphoria доволі адиктивний, але саме цей зачепив мене всерйоз першим. Одразу й назавжди.
Crunch — найперевантаженіший. Все одно залишається достатньо чистим і розбірливим, але густим, кошлатим, рикаючим. Додати Bass — і легко з’являться фузові нотки. При цьому шалено виразний і емоційний. У цьому режимі яскравіше за все проявляється одна з «дамбловських» здібностей педалі: вона вміє звучати справді чисто й водночас просто сипати іскристими гармоніками й обертонами. Оце парадоксальне відчуття чистої гітари з фузовим відтінком, коли звук прозорий і чіткий, але супроводжується легким електричним ореолом, який заповнює мікс і надає всьому значущості, обсягу, густоти й жиру. Це та ключова риса, яку можна почути в Eric Johnson і Joe Bonamassa. Коли все чисто й читабельно, і водночас усе жирно та фузить.
При цьому Euphoria дивовижно взаємодіє з гітарою й підсилювачем. Залежно від звуковидобування отримуємо або іскристий чистий звук із чіткою стакатною атакою, або божественний сустейн, коли нота, що затихає, іде в нескінченність абсолютно чистою, супроводжуючись при цьому сонмом гармонік навколо. Ну, важко описати цей парадоксальний звук. І це відчуття, коли не відчуваєш стримувальної для гри й тиснучої компресії, але педаль підхоплює кожну нотку й несе вперед. Ні, помилок вона не приховає — як і будь-яке обладнання високого класу, Euphoria показує всі сильні й усі слабкі сторони гри. Тож доведеться грати добре!)) Інша справа, що грати з нею неймовірно кайфово. Не хочеться вимикати, не хочеться зупинятися. Хочеться вигадувати ще, хочеться шукати нові шляхи й звуки. Неймовірно надихаюча педаль.
Так, ще один важливий момент. Euphoria може працювати від 9 або від 18 Вольт. При роботі від 18 Вольт збільшується динамічний діапазон, педаль починає звучати більш відкрито, але при цьому змінюється тембр — педаль стає дещо різкішою і «підвищується кошлатість». Мені цей режим сподобався, однак не всім він може прийтися до смаку. Пам’ятаємо, що сам Brian Wampler завжди остаточно відлаштовує свої педалі на слух. І він їх розраховує та доводить до фінальної форми саме на 9 Вольтах живлення. Тож, записавши педаль від 9 Вольт, ми отримаємо саме той звук, який задумав автор. А якщо від 18 — тут уже відкриваються інші горизонти. Головне — не подавати туди напругу вище 18 Вольт, а також змінний струм (потрібен лише постійний) і зворотну полярність живлення (тільки мінус по центру — це стандарт для 99% гітарних педалей на ринку).
Плюси: прозоре й різноманітне звучання, три справді різні режими, прості й дуже ефективні регулювання. Робота від 9 до 18 Вольт. Звук, який важко описати, але з яким хочеться грати.
Мінуси: велика різниця в гучності різних режимів. Звук викликає звикання і непереборне бажання грати з цією педаллю ще і ще.
Вердикт: дивовижне поєднання характеру й прозорості. Універсальний драйв, який можна рекомендувати для кожного педалборда в кожному жанрі.
